Ми із кумом, їй же право, молодці!
В нас у кожного пов'язка на руці.
Йдем поважно, як барони-королі:
Нас призначили сьогодні в патрулі.
Дві наради з нами в штабі провели
І сувору нам інструкцію дали:
— Як зустрінете «під мухою» когось,
То дивіться, щоб не трапилось чогось.
Будьте чемними, культурними,— ну-ну!
Ви проводьте з ним роботу виховну.
Стали в темному провулку я і кум.
Чуєм пісню хуліганську, чуєм шум.
— Тру-ля-ля! — кричить на вулиці шмаркач.
Під рукою довга пляшка, як товкач.
Ми спокійно підійшли до шмаркача.
Кум легенько доторкнувся до плеча.
— Хто ви будете? — питає.— Звідкіля?
Хто дозволив вам кричати «тру-ля-ля»? —
Той за пляшку — та по лобі кума — брязь!
Пляшка тріснула і ляпнулась у грязь.
Я кажу п'яничці строго: — П'єш, то п'єш...
А навіщо ж ти пляшки державні б'єш?
Кум он стогне, голова болить йому —
Де вночі пірамідону я візьму? —
А п'яниця кума ліктем — під ребро!
Чую: в кума затріщало все нутро.
— Ти куди-то б'єш,— питаю,— паразит?
Може, в кума в животі апендицит? —
А п'яниця кума в вухо — та-ра-рах!
Аж у мене задзеленькало в ушах.
Я питаю: — Як не соромно тобі?
Кум же грає на гітарі й на трубі.
А тепер його талантові труба...
В інше місце важко вдарити хіба?
Кум мій сльози витирає кулаком.
А п'яниця його ззаду — бах! — носком.
— Ти куди ото,— питаю,— б'єш, мурло?
А якби у нього око там було?! —
А п'яничка той безсовісний мене
Каменюкою у лоб як садоне!
Кум мовчить, немов у рот набрав води.
Я гукаю: — Гей, міліція! Сюди! —
Як міліція прибігла й патрулі,
Гордо з кумом ми лежали на землі.
В кума вухо і потилиця в крові,
А у мене — тільки дірка в голові.
Через місяць ми поправимось, мабуть.
Інтересно, чи медалі нам дадуть?
Ми вже згодні, щоб на двох дали одну
За проведену роботу виховну.